Чомусь не пише Добра Фея

Чомусь не пише Добра Фея
У сонячно-яскравім платті
Й поки зв'язку немає з нею
Горю неначе на багатті

Димиться мозок від думок
Очі горять з недосипаня
Аналізую за рядком рядок
А в голові одні питання...

Чи то бракує нам талантів?
Чи в голові забракло клепки?
Зоряних мало діамантів?
Горю від тапків і до кепки!

Чекаю ніч, чекаю день,
Чекаю зрання й до обіду
В думках ні віршів, ні пісень
Пожарні вже, здається, їдуть

І місця собі не знаходжу
Ні в хаті, ані на балконі
Кругами по кімнаті броджу
Як часом у загоні коні

Заворожив? Знітив? Розгнівав?
Зачарував? Роздратував?
Я не правий, чи тема ліва?
Ніхто віршів ще не писав?

Чи до уваги  ще не звикла?
Чи щось не так десь у мені,
Що з горизонту Фея зникла
Сховавшись десь у далині?

Як в парку білочки пухнасті
Ховаються вмить у дуплі,
Як переслідує якесь нещастя
Блищать лиш очка в темноті

І осінила тут ідея
Смачненьке щось тут треба дать
Горіх, цукерку, чи тій Феї
Бодай хоч гарне щось сказать

Тож сяду я писать вірша
Круги мотати перестану
Вістку пошле моя душа
Що до її душі дістане...

Скажу, даруй за зливу віршів
Чи радше зливну зливу злив
Думав на краще, а не гірше
Й віршами трохи затопив

Старався і перестарався
Старанніше нема куда
І от такий трафунок стався
Вийшла історія така...

Але ж коли гроза зкінчиться
І добре вимиє віконце,
У нім яскраво відіб'ється
Із-за хмарок прегарне сонце

Тож прошу, Сонечко, прийди
Засяй на мене гарним личком
Сум мій руками розгорни
Й рівці чола з давної звички

Нехай побачу оченята
Прекрасні сіро-голубі,
Двійко брівець, як лебедята,
Змахують крильми на чолі

Посмішку тиху на устах,
Маленький симпатичний носик
Простір широкого чола,
Житньо-русявих пасм покоси

Я загляну тобі у душу,
Як добрий доктор Айболить
Бо знати я, вважаю, мушу,
Про що в душі часом щемить

Віршем серденько я обмию
Душу поемою зцілю,
Волосся й лебедину шию
І всю віршами обіллю

Могутнім хай вони потоком
Немов карпатський водопад
Весь сум-журбу змиють-потоплять
Хай прийде Мир, Любов і Лад

Душа хай вільно стрепенеться
Груди - повітря наберуть
Радість життя нехай вернеться
Сумніви всі хай одійдуть

І ти пірнеш в віршові води,
Немов казкова та Русалка
У водах Злагоди і Згоди
Плаватимеш, як колись змалку

Як у морському океані
Пірнатиме твоя душа
В ефірнім ейфорії стані
Нехай відновиться вона

Личко щасливо посміхнеться
В дитячій посмішці широкій
Нехай до тебе пригорнеться
Дельфінчик чорно-білобокий

І ти заснеш солодким сном
Адже на дворі сивий вечір
Сонце сіда за обрійом
І зорі падають на плечі...

Хай сняться гарні тобі сни
На полі житньому колосся
Червоні маки й волошки...
Вітер розвіює волосся...

Спи, Сонце, міцно, не турбуйся
Завтра чекає новий день
Тебе ж чекає, приготуйся,
Багато ще віршів й пісень

Як дасть Бог встати завтра знову
Протру з самого ранку очі
Й нову придумаю я колискову,
Якщо читати ти захочеш

Будь-ласка, тільки не мовчи,
Пришли хоч рисочку, чи крапку
Чи, може, хоч мені зроби
Й за мене з'їж смачну канапку

Я ж теж вже мабуть піду спать
Чи може щось ще з'їсти на ніч?
Завтра ранесенько вставать,
Тобі ж скажу я – надобраніч!