Щось знов мені в цю ніч не спиться

Щось знов мені в цю ніч не спиться

Чи це я мар'ю наяву?

Чи, може, це мені все сниться,

Що звістку бачу я нову?

Ніби он бачу я світлину,

Прегарну сонячну твою,

А в скронях б'ється без зупину

Невже таки не дежав'ю?

Та ні, направду написала

Душа листа мені твоя

Про Україну щось питала

Відповідав тобі щось я

І про життя-буття земнеє

І від чого такий порив?

Сам я у цей час де є,

Тобі докладно говорив

І звідки впевненість миттєва

Я описать там намагався

Й можливо навіть десь суттєво

З деталями перестарався

Я бачив, що тобі цікаво

Про мене трохи щось дізнатись

Тому строчив рядки я браво

Й не міг щоб, не перестаратись

Ти вже мені якось даруй

Детальні розписи питання

Мене ти тільки причаруй

Й писатиму всю ніч до рання

Поговорили собі гарно

Й зв'язок на тому обірвався

Старався тільки я намарно,

Щоб знову той зв'язок зв'язався

Так і не знаю, що то стало,

Що був сеанс такий короткий

Чи то часу вже було мало,

Чи може сон зморив солодкий

Ну що ж, день завтрашній покаже

Коли хоч трішки відісплюсь,

А поки тіло спать не ляже,

Ще трохи за перо візьмусь...

Подякую, що час знайшла

Мене в мережі навістити

Й твоя в моїй могла душа

Собі хоч трішки погостити

Як Білочка на гілці Дуба

Ти коло мене тут сиділа

Така пухнаста, мила й люба

Горішки їла й гомоніла

Чи, як Синичка на сучку,

Тут діловито так сидиш

Й причеплене там на гачку

Сальце на нитці теребиш

Спурхнуть в любий момент готова

Смачненьке щось собі клюєш

Маленька пташка кольорова

Й питання хитрі задаєш

Чи знов, як Білочка, що хоче,

Щоб їй горішків пару дали

Візьме горішки й вмить відскоче

Щоб її часом не піймали

Ця просто Білочка не знає

Й не може навіть уявляти

Що тут її уже чекає,

Як дасться все-таки спіймати

Якби я Білочку піймав

Її уже б не відпускав

Поїв би, пестив, годував

Її би хвостик розчесав

Легенько гладив би голівку,

Клав би горішки прямо в ротик

Уклав на спинку б на долівку

І ніжно б почесав животик

Що в світі краще може бути,

Ніж поруч когось завжди мати

Що можна було б пригорнути

І щось приємне прошептати

Й як тільки Сонце моє встало

Їй житні пасма розчесати

І цілувать, куди попало

Та в оченята заглядати...

Ой, щось я знову захопився

Й кудись занесло мене знову

Десь не туди я відхилився

Каюсь й вертаюсь до розмови

Приємність це була без межі

Хоч коротко поспілкуватись

Спостерігать як у мережі

Умієш солодко всміхатись

Як трішки десь сором'язливість

В рядках дівоча проступає,

Чи то дитяча несміливість

Розкритись поки заважає

Як дитинча немов маленьке,

Що хоче з рук цукерку взяти,

Бо ж любить їсти солоденьке,

Лише соромиться сказати

Добре батьківське виховання

Й любов даровано тобі...

Бачу виховували з рання

Суворо в скромності й цноті

Лиш можу тільки уявляти

В дитинстві як тебе плекали

Й куди любили цілувати,

Коли маленькою купали

Зростили донечку чудову

Подяки тут не передати,

Хіба що тільки знов і знову

Життя батьків все шанувати

Можу лише я сподіватись,

Що ще настануть такі дні

Й по черзі може передатись

Черга купать тебе мені...

Прости, як трішки не туди

Можу часом бува заходить

Просто діватись нікуди,

Коли це Муза так заводить

А Муза ця це тільки Ти

Й як не крути і не верти

До часу просто й до пори

Це мимо вушок пропусти

Дасть Бог, прийде час бути разом

Ми розберемось – я і ти

З ентузіазмом і екстазом,

Куди заходить нам туди

Відкриємо ми спільну касу

Й вкладатимемо депозити,

Щоб нам призначеного часу

В лелеки гарне щось купити

Пишу не тільки як поет

Як бачиш, часом тобі лист,

А видаю тобі секрет,

Як професійний фінансист

А ти часом не фінансист?

Бо доведеться з часом стати

Поки ж іще віршів намист

В серце буду інвестувати

Може звичайно це й зарано

Фінанси разом планувати,

Але від тебе я як п'яний,

То ще й не те можу сказати

Яка ж ти гарна і вродлива

І зачіска яка шикарна

Якась ти дійсно особлива

Й краса твоя така прегарна

Зкуйводив зачіску б шикарну

Звільнив би від всіх гумок,

А потім знову зачесав би гарно

Чи закрутив би у вінок

Пишу тут знову віршів зливу,

Бо ти не тільки Довгожданна

І Загадкова й Особлива, -

Дорогоцінна ти й Бажанна!

То ж не дивуйся що хотів

Парну я б купіль влаштувати

З пахучих квітів пелюстків

Й всі хвилювання позмивати

Чекання змити гіркоту,

Що накопичилась роками

Розчарувань забрать тугу,

Весь смуток розвести руками

І уложить на столик в ванній,

Щоб кісточки порозминати,

Як у турецькій справжній бані

Все добре промасажувати

Розтерти стопи і колінки

Й рожеву лампу алладіна

І як засяють лампи стінки,

То три бажання загадати в джіна

Подарував щоб материнство,

Ти щоб батьківство дарувала

І ще одне подарувать дитинство

Якщо одного було мало

Нема що зовсім дивуватись,

Що ти для мене мов дитина

До школи майже вже збирався

Тебе ж чекала ще родина

Злив би на тебе теплі води

Як лиє небо над ланами

Від заходу і аж до сходу

Пізніми літніми дощами

Ти скрізь чекання стільки років

Пронесла Віру і Надію

Ти ВАРТА пізних дощових потоків

Я сумніватися й не смію

Я вірю все буде гаразд

Я вірю в краще майбуття

Як саме буде на цей раз

Покаже нам саме життя

Але не будем про небесне

Життя ми тільки говорить

Яким не було би чудесним

До нього мусим ще дожить

Ти маєш сенс, коли казала

Що ми живемо на Землі

Й питання мудрі задавала

То й я задам кілька собі

Що на Землі сьогодні маєм?

Я за горами маю Сонце

Коли зустрінемось не знаєм

Але в мережі є віконце

Візьмем часу собі до літа

Як вже ми півжиття чекали

Щоб спілкуватись і радіти

Й одне одного ми вивчали

Ти невідомого Поета

Тут серце якось полонила

Неначе ангел з арбалета

Й початок всьому положила

Поет той получив квартиру,

Десь біля парку у Торонто

В любий момент до Любомира

Можеш нагрянуть ти експромптом

Будеш собі тільки лежати

Й книжки улюблені читати

Чи на балконі загоряти

Чи в парку будете гуляти

Є телевізор і мережа

І камера зі скайпом є

Будеш собі ти незалежна

Ніби в Сіетлі й далі ти

З батьками будеш спілкуватись

Й передавати їм привіт

І з Любомиром подавати

За поведінку мамі звіт

Можеш пограти й поспівати

Чи гарне щось намалювать

Тут стіни досить пустуваті

Картин є вішать де хоч п'ять

Чіпати він тебе не буде,

Щоби не говорили люди

І те, що Батько хоче дати

Раніш часу не відкривати

Навіть поїде він, як хочеш

За місто там десь до майстерні

Й сама ти спатимеш щоночі

Позакривавши замки дверні

Найбільше, що собі позволить

З тобою брат той Любомир

То може якось соізволить

Купить смачненькій тобі сир

Поцілувати гречно в ручку

І може щось шепнуть на вушко,

Чи чмокнуть в лебедину шийку гнучку

Й дбайливо підрівнять подушку

Пройдетесь собі по церквах

Й подивишся як тут життя

Й пройде у тебе всякий страх

Нічо ж страшного тут нема

Будеш тут скільки собі хочеш,

Допоки гарно не спічнеш

Ти голову мені тут не морочиш

Й моя гостинність тут без меж

Разом до твого Вашингтону

Ми потім можем полетіти

До Благодаті, що в Рентону

Я буду цьому лиш радіти

Знайду собі я там роботу,

Служіння легко знайду теж

І без ніяких там клопотів

Я можу бути й там без меж

Якби щось тре було в Канаді

Ванкувер зовсім недалеко

Там мені теж лиш будуть раді

І там літав я як лелека

Поїдемо собі у гори

І проведемо гарно час

Чи може виїдем на море

За літо кільканадцять раз

А далі будемо дивитись,

Що скажуть люди і батьки

Як зможуть нас благословити

То будем вічно разом ми

А там народим діточок

Й стануть батьки - дід і бабуся

І будуть вчить сідать в горшок

Пророкувать вже далі не беруся

Що маєш ти у Вашингтоні

Я й гадки жодної не маю

Це не буде на перепоні,

Тому я навіть не питаю

Усе твоє – це завжди твоє

Й мені не треба там нічого,

Лиш хочу, щоб ми були двоє

Й руки і серця треба твого

Але прекрасно розумію,

Що в тебе інший там підхід

Тому все роблю, що умію,

Щоб недовіри щезнув лід

Весною крига завжди тане

То також цілком може статись,

Що може й нашої не стане,

Як будем часто спілкуватись

То ж не соромся й не кримпуйся

Мене ти, Сонечко мале,

А краще поруч розташуйся

І розкажи щось про себе

В любий момент ти можеш сісти

Чи на гілячку, чи сучок

До мене в серденько залізти

Зі всіх єдина білочок

Мене ти, Сонце, не стидайся

І говори, про що ти хочеш

Про щось собі мене питайся

Словами серце мов лоскочеш

А я піду трохи спочину,

Бо щось сьогодні притомився

День більше як тому годину

У нас в Канаді вже зкінчився

Тебе ж хай Бог благословить

Також прекрасним відпочинком

Хай сон солодкий подарить,

Заходь як зможеш на хвилинку...

Ну що ж, я бачу ти не пишеш...

Ну що ж, я бачу ти не пишеш

Мабуть, чимало ще образ...

То й я поки писать облишу,

Лиш напишу вірша ще раз...

Не хочу бередити рану,

Займать дорогоцінний час

Ні ображатись я не стану,

Ні вияснять, хто прав із нас

Ціллю усіх моїх віршів

Було, щоб ти була щаслива

Про це був кожен із листів

Й емоцій своєрідна злива

Хотілось вирвати тебе з будення

З виру кар'єр, робіт і справ,

Так ніби спраглого оленя

Що в пастку суєти попав

Дати нове життя й надію,

Взяти з собою до зірок,

Чи в гори взять, де вітер віє

Подарувать вінок з квіток

Пустить вінок той по воді

Й самому до води ввійти

На кришталевій глибині

В руках тебе своїх нести

Гойдать тебе у теплих хвилях,

Немов в дитину у колисці

Води з долонь на тебе виллять

Сонця краплин скупать в намисті

Житнє пасмо прибрать з чола

Й устами його доторкнутись

В очей блакитні озерця

Заглянути і потонути

Торкнути носик твій легенько

І нахилитись до лиця

З рожевих уст твоїх гарненьких

Попить, неначе з джерельця

Серця торкнутися устами

Сплетіння сонця і лона,

Цілують де вагітні мами,

Попить з кринички відерця

З корабликом малим погратись

Ніби вернутись у дитинство

Гарячим струменем зіллятись

І злитись в щасті і єдинстві

Сповнить усі твої бажання,

Чого душа би не жадала

Взнати про мрії і зітхання,

Про що колись давно читала

Підняти на новий виток

Життю дать новий початок

Любові дарувать поток

І щастя дать бодай ковток...

Зроби до мене всього крок

І я зроблю до тебе десять

Як на коня зроби стрибок

Й крила мої тебе піднесуть

І на могутніх білих крилах

Я понесу тебе у даль

Даль мрій і снів для тебе милих

Де не торкнеться вже печаль

Мусиш довіритись, відкритись

І не ховати почуттів,

Щоб міг я в серце подивитись

Й забрати біль, розпач, чи гнів

Натомість ти мене караєш

Чи випробовуєш, чи вчиш

Що вже урок засвоїв, знаєш

Але все-рівно ти мовчиш...

Можливо гра це, я не знаю

Я правил гри не розумію

Ніяк я правил не вгадаю

І грати в ігри ці не вмію

Та й скільки можна в ігри гратись

Адже життя так швидко плине

Й нажаль так може цілком статись

Що будем серед самотини

Можливо, статус, чи маєтки?

Чи може трудова кар'єра?

Чи золоті блискучі злитки?

Машина хата, чи квартира?

Що тут стоїть на перепоні

Що ти не хочеш говорить?

І по якім такім законі

Хвилин хоч кілька не вділить?

Мені не треба злата-срібла

Хоча його я і не маю,

Лиш тільки ти мені потрібна

Одне лиш твердо я це знаю

Ти не машина й не квартира

Квартира в мене є своя

Сказать по правді можу щиро

Що на машину й прав нема

Так от, хочу тобі сказати,

Що ти і я всього Душа

Як прийде час нам відлітати

Ми не візьмемо ні гроша

Ти промінь сонця вечоровий

Веселка, Ранішня Зоря

Вітраж прекрасний кольоровий

Часточка Бога ти мала

Як безкінечна та фракталь,

В яку ти скільки не вникай

Зовеш і маниш мене вдаль

Як недосяжний небокрай

Ми всі прийшли від Бога голі

Такими ж в Нього ми ввійдем

Ми просто в цім житті як в школі

Вчимося, любим і живем

Єдине, що ми здатні взяти

Це мрії, спогади й любов,

Щоб нові досвіди надбати

І народитися десь знов

А народившись, відшукатись

Десь на планеті цій Землі,

Тілами й душами з'єднатись

Й радіти, діти мов малі

Злитись у нерозривне ціле

Творить і діяти й любить,

Чого би ми не захотіли

У будь-яку життєву мить

Тому не важно ким працюєш

Чим заробляєш на життя

Яку кар'єру ти будуєш,

Чи світле строїш майбуття

Сьогодні те, що ми вже маєм,

Часом вже завтра не потрібне

Роботу й мешкання міняєм

То золоте життя, то срібне

І що? Коли приходять зміни

І все міняється навколо,

Нам між собою городити стіни?

Життя – любові краща школа...

Важливо те, що відчуваєш

Про що ти хочеш говорити

Про що ти мрієш, мислиш, дбаєш

Зайнятись чим, чи що зробити

Мені цікаво було б взнати,

Що в тебе в серці, чим живеш

Що думаєш, коли не можеш спати

Цікаво взнати було б теж

Я міг би помогти чимало,

Чим ти в житті би не займалась

І сам різним займавсь бувало,

То, думаю, мені б це вдалось

Я до всього давно вже звиклий

Й нічого вже мені не треба

Хіба лиш треба мотоцикла,

Щоб в гори взять з собою тебе

Ти стільки всього там читаєш,

Що в мене стільки й книг немає

І все це добре сама знаєш,

Як у життю людськім буває

Але чи когось поруч маєш,

Хто казку на ніч прочитає?

Когось до себе пригортаєш,

Коли щось настрою немає?

Стаємо тим ми, що ми любим

От книгою ми можем стати

Один одного тишиною губим

Яку обом не розгадати...

Не виглядаєш ти жорстока

Радше сувора, чи тверда,

Ніби царівна сіроока...

На знимці ти немов свята

Може й не так щось у мені

Якісь знимки всі не такі

Як пережив усі ці дні,

То ж й ці новини не страшні

Чи твоя знимка не нова

Й переживаєш, що то буде

Коли обновиться вона

І стане видно щось усюди

Хочу запевнить тебе знову

Свілина змін не принесе,

Бо тіло – хатка тимчасова

В якій Душа жива живе

Душі це дзеркало - лице

Душа ж, як нам відомо вічна

Лице вродливе, чи просте

Творця ти часточка космічна

То ж не хвилюйся про нічого

Виходь з таємної комірки

Немає личка ліпше твого

У небі ні в одної зірки

Може ти думаєш я геній,

А ти вірші писать не здібна

То я вдихну повні легені

І крикну – ти мені потрібна!

Вірші я лиш почав писати

Коли побачив я тебе,

А до того не міг зв'язати

Докупи слів двох як прийде

То просто жартували люди,

Як були діти ми малі,

Чи не Шевченко з мене буде,

Коли корови пас в селі

Колись писав якісь я вірші

Назад багато років тому...

Коротші, довші, ліпші, гірші

Але я не було толку в цьому

З віршами в мене щось подібно,

Як в тебе вийшло з малюванням

Пишу коли мені потрібно

Й коли є час, мотив й бажання

Так що якраз досить тотожні

Наші таланти і дари,

Хоч різні фарби в нас художні

Художники і я і ти!

Може не пишеш граматично

Ти слів усіх безпомилково?

Я теж часом такий фактично

Й мені це зовсім однаково

Пиши мені як тільки вмієш

На будь якій із людських мов

І знову вірш в душі посієш

Писатиму їх знов і знов

За що ж мовчанням ти мордуєш

Може десь з кимось попеклася?

І на холодне тепер дуєш

Через якогось невігласа

Тож навіть це я зрозумію,

Бо й сам десь часом я такий

І в цому я допомогти зумію

Забуть весь досвід твій гіркий

Нема питань таких у мене,

Щоб відповіді я не знав

Питання в тім лиш от такенне,

Щоб хтось мені їх задавав

А може хтось у тебе є

І місце в серці вже зайняте,

То ж не мовчи, так і скажи

Й не буду більше турбувати

Хай буде все це як трофей

Чи туристичний сувенір,

Що невідомий корифей

Лишив на згадку замість зір

Я ж просто хочу буть щасливим

І щоб щаслива була ти...

Лише волосся стало сивим

Від гробової тишини...

Вже просто збився з пантелику

Угадувать твої думки,

Причин шукать кількість велику

І у віршах писать книжки

Кажуть, коли ти хочеш щастя,

То відпусти його у далечінь

Й як тільки випустиш зап'ястя

Вернеться й сяде не плечі...

Віршів у мене ще багато

Видінь, мрій, планів, почуттів

Але не можу їх насильно дати

Як сильно того б не хотів

Не можна буть насильно милим

Чи заставлять когось любить

Ніколи я не був безсилим,

Однак, не можу сил тут вжить

Люблю звірят я годувати

Але не люблю полонить

Й щасливим бути заставляти

Сам в клітці не хотів би жить

Якщо вірші не досягнули

Струн-клавіш серця і душі

Чи їх мелодій не почули,

Намарно множити стовбці

Чи може знов від самоти,

Зустрівши Душу ніби схожу

Писав вірші я не туди,

Чи то писав я щось не гоже

Може в порожніх лабіринтах

Ще трохи треба поблукать...

Сердечні рани зав'язати бинтом

Й Дар Долі далі йти шукать

Тому тебе я відпущу

І не триматиму в неволі

Лиш листа цього допишу

Й піду шукати далі Долі

Як в небі журавель летить,

Махає всім “прощай” крилом

Останній круг хочу зробить

Над не моїм рідним гніздом

І полечу в далекий вирій

До рідного свого села,

Щоб послужить Вкраїні милій

У боротьбі з силами Зла

За мене не переживай

Та й в решті-решт у нас є Бог

Підкріпить Духом Він нехай

Й завжди утішить нас обох

Я не прощаюся з тобою,

Як не прощаюся з думками

До мене про прихильність твою

Віршів описану рядками

Але прекрасно розумію,

Що тобі важко зрозуміти,

Ясніше ж я писать не вмію

Й навряд чи колись буду вміти

Може тепер для нас не час

І мрії – плани в нас не ті

Можливо, що іще не раз

Знайдемось в іншому житті

Може побачимось колись

Чи на Землі, чи може в Небі

Не сердься більше й не журись

Пиши при будь-якій потребі

Можливо буду я щасливим

Пишуть дівчата ж і жінки...

Це вже не буде особливим,

Бо щастя моє - тільки ти

Вночі вдивлявсь у небо темне

Там була лиш одна зоря

І я подумав, що напевне

То це була Зоря твоя...

Зранку ж, вдивляючись в блакитне небо,

Де не було ані хмарини,

Я зрозумів, що вже без тебе

Ці будуть тижні, дні й години

І вже не радує блакить

І сонце так лице не гріє,

Як усвідомиш все це вмить

Життя раптово порожніє

Згадав, як у Сіетлі жив

І в Благодаті мав служити

Роботу майже получив,

В готелі там же я мав жити

Навіть дівчина якась була,

Що заміж за мене хотіла

Якось про мене десь почула

Й побачить зразу прилетіла

Але не було інтересно,

Як не крути, як не верти...

Скажу тобі відверто й чесно

Я відчував, що це не ти

Мені здається навіть бачив

Тебе в Саєнка я тоді

По крайній мірі відчуття неначе

Щось тут підказує мені

Але я був весь у служіннях

Й уваги якось не звернув

Вірші писать не мав я вміння

Чи поклик серця не почув...

Потім приїхав у Ванкувер

І мав служить і жити там,

Та не судилося зустрітись

У ті далекі роки нам

Так ніби я шукав тебе,

Хотів побачить підсвідомо

Й пригадую також іще,

Що почувавсь неначе вдома

Але не було тут нікого,

Хто міг мене би замінити

Й вернувсь до дому знову свого

В Торонто знов прийшлося жити

За це можливо й наказала

Сьогодні через тебе Доля

Не чув, душа що промовляла

Й що готувала Божа воля

Так виглядає, що не раз

Лишав тебе на самоті,

То може прийде ще той час

Коли колись простиш мені

Як вершник, мчу без голови

Часом по просторі мережі

Й ніякої часом вини

Не бачу зі своєї вежі

Як думаєш, що як напишеш,

То я писати перестану

І знову в самотині лишу,

То я робить так вже не стану

А якби й навіть знов пропав

Тож ти не мусиш пропадати

Писати знову перестав?

Невже знов важко написати?

Бува щось клинить всередині

І комплексів тут предостатньо

А хто вона, а хто в родині?

Я в неї перший, чи остатній?

Ти як княгиня, вір - не вір,

А я нічим не вийшов в князі

Немов незнайдений сапфір,

Лежу в нелікувальній грязі

Ти ж як царівна на світлині,

А я ж насправді то не цар

Не так вже просто тут на нині

Такий з рук Божих взяти дар

От і мовчав місяців два

Роздумував, радів, сивів

Проблем була ціла гора,

Поки не народив віршів

Чом не спитаєш в чому справа

Забув, чи хворий, чи сумний?

Віддав би шаблю і булаву

За лист хоча б один такий!

Тож придержи мого коня,

З кирниці свої напої,

Щоб не скакав ніде вже я

А був з тобою по всі дні

Ти можеш думать, я дивак,

Сприймать усе як фантастичне чтиво

Однак скажу тобі я так,

Що це для мене справжнє диво

А ці вірші... хіба не диво?

Так написать за кілька днів

Невже не чуєшся щасливо

Коли читаєш цих віршів?...

Хіба не мрії тут дівочі

Й забуті сни твої прекрасні

Описані в віршах пророчі

Читають очі твої ясні?

Світиш на мене, наче Сонце

Й відображаєшся віршами

В серця замшілого віконце

Яскравими ти промінцями

Як Місяць світиш уночі

І притягаєш вод приливи

Так в мені збуджуєш вірші

Й отримуєш емоцій зливи

Я впевнений, що ти моя,

Чи можеш легко нею стати

Зіркова долька, Доля і Зоря

Але не знаю як переконати

Якби вірші я так писав

Місяць хоча би ще один

То однозначно б швидко став

Героєм всіх земних новин

А так... хіба що мемуар

Я напишу в життя кінці

Як проявився був мій дар

Але умер у тишині...

Я буду стукати і далі,

Як молотом у серце твоє

Не мусим жить самі в печалі

З тобою маєм бути двоє

Не хочу серце я розбити,

Лиш тільки перепон стіну

Як зможеш трохи підсобити,

То стіни всі я розіб'ю

Однак не можу нав'язатись,

Бо сила тут нічо не вдіє,

Видно якось так мало статись,

Що народились Водолієм

А Водолії ж волелюбні,

Вільно у хмарах мрій літаєм

Нажаль ці звички наші згубні

Від них часом самі страждаєм

Якщо дасть Бог якісь вірші

Не полінуюсь записать

Чи вдень, чи ввечір, чи вночі

Й тобі відразу одіслать

В віршах опишу твою вроду,

Світлину нову як пришлеш

Сприйму мовчання я за згоду,

Поки мене не проженеш

Не забувай, заходь у гості

В печеру, де чекає Сkap6

Вірш прочитай в черговім пості

Й слідів твоїх побачу карб

Можливо видам колись книгу

Й на двох поділим гонорар

Бодай на старості розтопим кригу

Адже з-за тебе цей мій дар

Як пролітатимеш колись,

То можеш сміло залітать,

Ти тільки вчасно зголосись,

Щоб вийшов тебе зустрічать

А я полину знову в мрії

За мною зовсім не жалій

Пірну в вир водної стихії

Адже я також Водолій

Ми розминаємось як кораблі

Ледь посигналивши з далі,

Слова запам'ятай лиш ці -

Ти завжди будеш не така як всі

Чого, не знаю, так виходить

Це вже не має врешті й значення

Бо час іти уже надходить

Кажу тобі я - до побачення

Буду чекати я вістей

В наступнім місяці, чи в цьому

Чи дорогих мені гостей

Тобі ж нехай щастить у всьому!

Чомусь не пише Добра Фея

Чомусь не пише Добра Фея
У сонячно-яскравім платті
Й поки зв'язку немає з нею
Горю неначе на багатті

Димиться мозок від думок
Очі горять з недосипаня
Аналізую за рядком рядок
А в голові одні питання...

Чи то бракує нам талантів?
Чи в голові забракло клепки?
Зоряних мало діамантів?
Горю від тапків і до кепки!

Чекаю ніч, чекаю день,
Чекаю зрання й до обіду
В думках ні віршів, ні пісень
Пожарні вже, здається, їдуть

І місця собі не знаходжу
Ні в хаті, ані на балконі
Кругами по кімнаті броджу
Як часом у загоні коні

Заворожив? Знітив? Розгнівав?
Зачарував? Роздратував?
Я не правий, чи тема ліва?
Ніхто віршів ще не писав?

Чи до уваги  ще не звикла?
Чи щось не так десь у мені,
Що з горизонту Фея зникла
Сховавшись десь у далині?

Як в парку білочки пухнасті
Ховаються вмить у дуплі,
Як переслідує якесь нещастя
Блищать лиш очка в темноті

І осінила тут ідея
Смачненьке щось тут треба дать
Горіх, цукерку, чи тій Феї
Бодай хоч гарне щось сказать

Тож сяду я писать вірша
Круги мотати перестану
Вістку пошле моя душа
Що до її душі дістане...

Скажу, даруй за зливу віршів
Чи радше зливну зливу злив
Думав на краще, а не гірше
Й віршами трохи затопив

Старався і перестарався
Старанніше нема куда
І от такий трафунок стався
Вийшла історія така...

Але ж коли гроза зкінчиться
І добре вимиє віконце,
У нім яскраво відіб'ється
Із-за хмарок прегарне сонце

Тож прошу, Сонечко, прийди
Засяй на мене гарним личком
Сум мій руками розгорни
Й рівці чола з давної звички

Нехай побачу оченята
Прекрасні сіро-голубі,
Двійко брівець, як лебедята,
Змахують крильми на чолі

Посмішку тиху на устах,
Маленький симпатичний носик
Простір широкого чола,
Житньо-русявих пасм покоси

Я загляну тобі у душу,
Як добрий доктор Айболить
Бо знати я, вважаю, мушу,
Про що в душі часом щемить

Віршем серденько я обмию
Душу поемою зцілю,
Волосся й лебедину шию
І всю віршами обіллю

Могутнім хай вони потоком
Немов карпатський водопад
Весь сум-журбу змиють-потоплять
Хай прийде Мир, Любов і Лад

Душа хай вільно стрепенеться
Груди - повітря наберуть
Радість життя нехай вернеться
Сумніви всі хай одійдуть

І ти пірнеш в віршові води,
Немов казкова та Русалка
У водах Злагоди і Згоди
Плаватимеш, як колись змалку

Як у морському океані
Пірнатиме твоя душа
В ефірнім ейфорії стані
Нехай відновиться вона

Личко щасливо посміхнеться
В дитячій посмішці широкій
Нехай до тебе пригорнеться
Дельфінчик чорно-білобокий

І ти заснеш солодким сном
Адже на дворі сивий вечір
Сонце сіда за обрійом
І зорі падають на плечі...

Хай сняться гарні тобі сни
На полі житньому колосся
Червоні маки й волошки...
Вітер розвіює волосся...

Спи, Сонце, міцно, не турбуйся
Завтра чекає новий день
Тебе ж чекає, приготуйся,
Багато ще віршів й пісень

Як дасть Бог встати завтра знову
Протру з самого ранку очі
Й нову придумаю я колискову,
Якщо читати ти захочеш

Будь-ласка, тільки не мовчи,
Пришли хоч рисочку, чи крапку
Чи, може, хоч мені зроби
Й за мене з'їж смачну канапку

Я ж теж вже мабуть піду спать
Чи може щось ще з'їсти на ніч?
Завтра ранесенько вставать,
Тобі ж скажу я – надобраніч!

Ти... ОСОБЛИВА...

Не думав я, що ще хтось в світі
Заставить взятись за перо
Думав що в цьому вже столітті
Віршів не буде ні за що

Бо вже не раз писав премного
Та все не те, чи не туди,
Бо не приносили нічого
Крім смутку, горя і журби

Ну що ж я можу написати...
Новини в мене лиш сумні
Хіба що можу розказати
Зимові як проходять дні...

Проходять празники і будні...
Життя проходить день за днем,
А в серці холодно й безлюдно,
Ніби похований живцем

Діаспора тут чи велика?
Діаспора тут чимала... 
Її тут кількісь многолика,
Десь сотня тисяч не одна

Але мала це крапля в морі,
Неначе крихітна земля
На океанському просторі
Й поблизу ані корабля...

Кафе є,  банки й магазини
Є на прилавках всячина
Паради йдуть і пісня лине
А в ресторанах йде гульба

Нема лиш з ким туди ходити
Ні в ресторан, ні у кафе
Смачно поїсти, чи попити
Самому ж йти якось не те...

Є, правда, поруч парк чудовий
Озер там кілька гарних є
Кльов мабуть мав би бути кльовий,
Але щось риба не клює

Лиш постать Лесі Українки
Стоїть єдина з корифеїв...
Ну що ж, коли немає жінки,
Зфотографуюся хоч з нею

Дозволив бороді й волоссю
Рости по груди і до пліч
Неначе золоте колосся
Срібне від місяця уніч

Друзі зачислили в  невдахи,
Зробили жартома світлину,
Де я готуюся в монахи,
Стою з кадилом в рясі чинно.

Займаюсь чим? Навіть не знаю
Як правильно тут написать
Занять хоч безліч все я  маю
Мене вони більш не манять

Стоїть комп'ютерів дванадцять
В кутку притихли без роботи
В кладовці серверів ще з двадцять
Без майстра й рук його турботи

Чекає студія готова...
Однак не пишуться пісні
Лиш знимка жовто-кольорова
В очах маячить все мені...

Кружляють за вікном сніжинки,
Іскриться веселково сніг
В проміннях сонячні пилинки
Пускає плед навколо ніг

В дворі гуляють з дітьми мами
І школярі зі школи йдуть
Собаки з довгими пасками
Господарів кудись ведуть

А тут вже місяць не виходить
Мені картина з голови,
Котра очей з неї не зводить,
Куди її не поверни.

Заполонила серце й душу
В уяві крутяться вірші
Тепер їх знов писать я мушу
Й нема спокою тій душі

Тож таки сяду і напишу
Й опишу все у вірші тім,
До дівчини душа чим дише
У платті жовто-золотім

Її пробачення попрошу
За дні і місяці мовчання,
Хоч образ в серці її ношу
Щодня до вечора із рання

Можливо книги закінчились
Лауреатів Нобелівських премій
Й можливість в неї появилась
Вділить часу оцій поемі

Може вона мене простить
І гніватиметься не довго
І гарне личко озарить
Приємна посмішка чудова

І знов заграє дивограй
В душі кольорами веселки
Й полинем ми за небокрай
На крилах наче у лелеки

Подалі від буденних справ
І суєтності цього світу
Туди, де Бог порозсипав
Зірок як діамантового цвіту

Пройдемо разом по Шляху,
Котрий Молочним люди звуть
В тіні галактики гайку
Перепочинемо чуть-чуть

Сядем на місяця ріжку
Й про щось ми будем гомоніти
Чи на сузір'я моріжку
Побавимось, неначе діти

Сплету тобі з зірок вінок
Вплету ромашку і жасмин
Й кульбабки я додам квіток
Як згадку зустрічі хвилин

Буде не сумно нам удвох
Там буде чути сміх і жарти
З дивом питатимеш: “За що?”
А я скажу: “Ти того варта!”

Відтак полинемо з Небес
Й полетимо на Землю грішну
Тут теж немало є чудес
Гірських пейзажів і долішніх

Адже, як би там не було,
Живемо поки на Землі
На жаль, чи може й на добро
Поки що ми не журавлі

Але стальні такі є птиці
Їх називають літаки
Якщо удома не сидиться,
Можем купить кудись квитки

Й зустрітись десь собі на каві
В Парижі, Амстердамі, в Кельні
Місця відвідати цікаві,
Ковбасок зкуштувать з пательні

Можем зустрітися в Канаді
В країні міріад озер
Гостям завжди тут особливим раді
Приїхать можеш хоч тепер

Та й ми приїхать можем радо
Відвідати разом Рейньєр,
Пірнуть в гірськії водопади,
Чи в різнотрав'я смарагдовий вир

Можем піти до Дому Бога
І заспівать Йому пісень,
Подякувать Йому премного
Що зустрічі подарував нам день

Чи побувать на океані,
Послухать тихий шепіт хвиль
На пляжі погулять піщанім
Вздовж берега вдвох пару миль

Як бачим, способів чимало
Життя небесне влаштувать,
Що небагато б коштувало
Й можна щасливим було стать

А поки можна листуватись,
Писать вірші, творить картини
У скайпі часом спілкуватись
Та  привітать на іменини

І напишу тобі вірша
Фломастером я кольоровим
Й може куплетів низка та
Намистом стане бурштиновим

Ти намалюй мені картину,
Де сонце, хатка і трава
І подаруй, немов дитині
Дарунку кращого мені нема

А я повішаю собі у рамці
Посередині на стіні,
Де промені  танцюють вранці
І буде сонячно мені

Можу писать без перестанку
Як бачиш, оди і вірші
Будеш читати ніч до ранку
Й не виспишся зовсім тоді

І втомиш гарні оченята,
А це не зовсім добре є,
Тому на цім буду кінчати
Послання довге се моє

Нехай Господь благословить
Тебе солодким відпочинком
У сні хай мрії всі здійснить,
Здмухне всіх труднощів пилинки

Нехай присниться тобі сон
Де ми удвох за руку йдемо
Тим самим Зоряним Шляхом
І щастя й мир в руках несемо

У всьому хай тобі щастить!
Будь сильна, радісна, щаслива
Хай не підступить сум й на мить
І памятай – ти... ОСОБЛИВА...